Історія Звенигорода

Нам славою дзвени, Звенигороде наш!

«Ступаєш, брате, нерозважливо по земельці не гадаючи, що топчеш батьківські кості,що стоїш на святому місці, де творилися великі діяння, де важилася судьба світу свойого часу.

Послухай бесіду матері-землиці. Порозумій, що вона тобі шепче з могил, з урочищ, з розвалин старих городів, з опустілих монастирів.

І почуєш у грудях своїх святе чуття. З душі твоєї вимкнеться молитва: «Боже великий і дивний незрозумілі суть й суди твої, невідомі стезі Твої». І тая землиця стане тобі не чужою, не німою, стане тобі рідною матір’ю. І як буде тобі мило ходити по землиці своїй рідній. Ти живеш її кров’ю, ти мислиш її гадками.

Прислухайся бесіди матері-землиці, яка розмовляє з тобою через пам’ятники, через уста історії. А що послухаєш, розкажи іншим для прокормлення душі і серця».

Такими словами починається книга В. Ільницького «Стародавній Звенигород», написана у 1861 році.

Звенигород – це не тільки матусина пісня, рідний сад, чи стежина, стоптана дитячими ногами. Це перш за все пам’ять про тих хто розбудовував Звенигородське князівство, боронив його від зазіхання чужинців. Ми буквально ходимо по землі, скропленій потом і кров’ю, рясно засіяній кістками наших предків, яким воля і добра слава були дорожчі за життя.

Історична довідка

Історія Звенигорода сягає сивої давнини, свідченням чого є археологічні пам’ятки кам’яного віку. Чимало знахідок виявлених тут датуються ІІ-ІІІ тисячоліттям до нашої ери, зокрема в урочищі Гоєва гора виявлено могильник початку ІІ-го тисячоліття до нашої ери.

Наприкінці І століття нашої ери Звенигород стає містом. Судячи зі знахідок досить успішним містом, з добре розвинутою на той час господаркою.

Перша літописна згадка про Звенигород – 1086 рік. Він був багатим містом Київської Русі-України, за володіння яким велася боротьба між князями.

На початку ХІІ століття Звенигородом володів перемиський князь Володар Ростиславович, правнук Ярослава Мудрого. На відміну від Київських земель, в яких постійно велися міжусобні війни, західні землі, що належали Ростиславовичам, процвітали. І найбільшого розквіту Звенигород досяг за князювання князя Володимирка Володаревича, який заснував тут у 1124 році столицю князівства приєднавши до нього Перемиське князівство, Теребовельську та Галицьку землі.

В цей час відбулася реконструкція міста. Замість старих дерев’яних укріплень побудовано нові, споруджено муровані будівлі – церкву, усипальницю і князівський палац. Розгорнулися широкомасштабні роботи по корекції русел річок, облаштуванню гребель та дамб. Система гідро-інженерних споруд було спроектовано таким чином, що при потребі в короткий час водою заповнювалася значна частина низини навколо міста. Це робило Звенигород неприступним, про що свідчать записи в літописі. Забудова в межах окольного города набувала регулярного характеру: будувалися церкви, ремісничі майстерні, перебудувалася передовими на той час технічними прийомами дорога. Не залишалися без уваги й територій передмість. Острівці суші серед боліт, які оточували місто, забудувалися і були з’єднані, по можливості, мостами на палях. На схилах довкола міста були боярські садиби в оточенні сіл. Місцевість була добре залюднена. Багатства, які надходили у Звенигород у вигляді земельної ренти та сільськогосподарської продукції дала можливість розвиватися ремеслу та торгівлі Західні границі Звенигородського князівства доходили до річки Віслок (тепер територія Польщі), східні до Ушиці (тепер Хмельницька область), північні сягали за Белз, південні – Карпат.

В 1141 році Володимирко переніс столицю до Галича. Та Звенигород, як добре укріплена фортеця, стає воротами в Галицьку землю.

Після його смерті у 1152 році Галицьке князівство успадкував його син Ярослав Осмомисл, який віддав Звенигород своєму невдасі-сину Володимиру.

В 1206-1208 р.р. тут князював Роман, син Новгород-Сіверського князя Ігоря Святославовича, учасника походу на половців у 1185 році. Коли на Галицький престол сів Новгородський князь Мстислав Удалий, він у 1221 році віддав Звенигород в управління боярину Судославу.

У 1227 році під містом Удалий розбив війська угорського короля, звільнивши Галицько-Волинське князівство від іноземних загарбників.

Звенигород згадується у літописах 15 разів, востаннє в літописі від 1235 року.Тоді Галичем володів чернігівський князь Михайло Всеволодович. Данило і його брат Василько зробили спробу оволодіти Галичем. Коли їм це не вдалося вони рушили на Звенигород, спустошуючи все довкола нього. Данило Галицький тримав в облозі місто та оволодіти ним не зміг. Знесилені звенигородці вже готові були здатися, та тут з церкви винесли образ Пресвятої Богородиці і поблагословили воїнів на рать. Звідкись взялися сили і ворог відступив.

Після цього повідомлення Звенигород в літописах не згадується. Історики припускають, що на початку 1241 року орди хана Батия знищили Звенигород, який лежав на шляху з Володимира до Галича. В літописі згадується, що Батий із здобутого ним Києва у грудні 1240 року рушив на Кременець, Володимир і Галич.

Про ці запеклі бої свідчать хіба що назви урочищ (Батевиця, Пробій) та легенди про подвиг Любави, про лелек, що допомагали боронити місто, та Бабу Ягу, яка показала чужинцям брід через болото, яке оточувало Звенигород в якому вони її ж і втопили. Говорять, що дотепер болотні вогники блукають на місці страти зрадниці біля княжого городища. Це, кажуть, відьмина душа спокутує жахітну зраду.

Звенигород перестав існувати як місто та статус містечка зберігав до кінця 18-го століття. В документах XVI-XVII ст. він згадується, як маєток різник шляхтичів: Цембровських, Хотівських, Коритків та інших. Найдовше володіла Звенигородом родина Потоцьких.

Важко переоцінити роль княжого Звенигорода, що був оплотом на південно-західному рубежі Киівської Русі.

Історія Звенигорода все ж таки ще мало досліджена.

Тут як ніде інде є можливість нових археологічних розкопок.

«Потреба систематичних фахових розкопок у Звенигороді аж надто очевидна, а вимагає цього не тільки наука рідної археології, але й вже сама національна честь».

Ярослав Пастернак.

Літописні повідомлення

В літо 6595 (1086) пішов Ярополк із ляхів і вчинив мир з Володимиром. І пішов Володимир назад до Чернігова, а Ярополк сів у городі Володимирі. І, пересидівши кілька днів, пішов він до Звенигорода і підійшов він до города: простромив його проклятий вбивця Нерядець, дияволом наущений і злими людьми. Князь же Ярополк лежав на санях а він з коня шаблею проткнув його, місяця листопада у двадцять і другий день. І тоді підвівся Ярополк висмикнув із себе шаблю і скрикнув голосно: – «Ох, той таки мене вороже охопив».

Поклали Ярополка отроки на коня і повезли в місто Володимир, а звідти в Київ. Назустріч вийшов йому благородний князь Всеволод, сини його і бояри і поховали вони Ярополка з великими почестями.

«Повість временних літ»

 

Похід Всеволода Ольговича на Володимирка Володаревича1144 р.

 

Намагаючись протистояти росту великокнязівського впливу на Волині Володимирко пішов на відкритий конфлікт з Київським князем Всеволодом Ольговичем,відмовившись визнавати його зверхність. Володимирко кинув йому хресну грамоту.

Всеволод вирушив в похід проти Володимирка Володаревича. Не маючи змоги битися він взяв Звенигород в облогу. Боячись пограбування інших міст і сіл Володимирко змушений був шукати порозуміння зі Всеволодом.

 

Примирення Володимирка зі Всеволодом

Дослідники Звенигородських знахідок

Давні предмети в межах села мешканці Звенигорода знаходили постійно протягом століть, особливо під час польових та земельно- будівельних робіт. Найдавніші відомості про масовий характер знахідок відображено в календарі професора Станіслава Дуньчевського за 1749рік. Мова йшла про перше широкомасштабне перепланування центральної частини княжого Звенигорода, коли під час будівництва замку Адама Синявського на місці древнього городища, знайшли велику кількість знахідок, особливо кісток.

Про підхід до Звенигородських знахідок, як до наукових артефактів, є підстави говорити лише з другої половини XIX століття.

Початок вивчення Звенигорода безперечно можна без перебільшення пов’язувати з іменем В.Ільницького.

Особливо цікавилися історією та збирали викопні речі, які потім передавали у музеї отці Григорій Савчинський та Іван Билинкевич. Місцезнаходження княжого Звенигорода неподалік Львова обстоювали Микола Надєждін, Василь Ільницький, Ісидор Шараневич.

Видатний історик, громадський та політичний діяч Михайло Грушевський вперше висунув гіпотезу, що давньоруська столиця – це саме наш Звенигород, у своїй науковій роботі «Звенигород галицький», яку друкує у 31 томі записок Наукового Товариства імені Шевченка

Значно пожвавилися археологічні дослідження Звенигорода з приходом в НТШ, Ярослава Пастернака, який впродовж 1928 – 1939 років очолював музей. Коли у 1937 році розбирали одну зі старих пивниць замку А.Синявського, Ярослав Пастернак особисто здійснював нагляд за цими роботами. Вражаюча кількість і різноманітність знахідок спонукала негайно розпочати розкопки у Звенигороді. Було прийняте рішення «Прихильників Музею НТШ» про фінансування досліджень. Однак цим планам не судилося здійснитись через початок Другої світової війни і зміни політичної ситуації у Галичині.

Після війни дослідження Звенигорода відновилося. Планомірному і систематичному вивченню Звенигорода і його околиць поклав початок навесні 1953 року Львівський історичний музей. Дослідниками Звенигорода були:
І.К.Свєшніков, Г.Власова, О.Ратич, В.Терський, К.Татаринов, І.Могитич, В.Гупало та інші.
У2014 році Віра Гупало узагальнила результати багаторічних досліджень у монографії «Звенигород і звенигородська земля у XI-XIII століттях»

Михайло Грушевський

о.Григорій Савчинський

Василь Ільницький Історик, автор книги «Стародавній Звенигород», 1861р.

Ісидор Шараневич – Дослідник Звенигорода

Олексій Ратич

Ігор Свєшніков – археолог, автор книги «Звенигород»

Віра Гупало автор книги «Звенигород і звенигородська земля у XI-XIIІ століттях»

Знахідки

Колекції артефактів (а їх десятки тисяч) виявлених у Звенигороді і які ототожнюють із продукцією місцевих майстерень, засвідчують високий рівень ремісничого виробництво, передусім ювелірного, косторізного, склоробного, шевського, деревообробного, ковальського та ін. Зв’язок вотчинного ремесла з міжнародною торгівлею обумовлював ріст багатства, який зафіксовано у предметах розкоші, розкопані фундаменти будівель свідчать, що розкішні палаци і храми не поступалися будівлям Києва і Новгорода.

Звенигородське князівство за правління князя Володимирка розвинулося в добре укріплену, багату міні-державу, в головному центрі якої зосереджувалося усе економічне, політичне і культурне життя регіону.

Залишки житлового будинку

 

Із поховань

 

Іконка ХІІ ст.

 

 

Підвісна печатка митрополита Київського Костянтина

 

 

«Кам’яна баба» походить з ІХ-ХІ ст.

 

 

Макет П’ятницької церкви

Макет мурованої церкви

У грудні 1987 році Звенигород святкував своє 900-річчя. До цієї знаменної дати був зведений соціально-культурний комплекс.