Історія с. Відники

Історія с.Відники

Відники — село Пустомитівського району Львівської області. Підпорядковане Звенигородській сільській раді.

В долині біля північного підніжжя високого пасма Подільської височини – Розточчя, неподалік шосейної дороги Львів-Бібрка знаходиться село Відники. За кілька кілометрів на північ від нього знаходиться літописний Звенигород. На північ від Відник археологи дослідили рештки поселення І-ІІ ст. до н.е. В ті часи територія села була, ймовірно, вкрита лісами, в яких не бракувало різної дичини.

Незважаючи на те, що у документах ХV-XIX ст. зафіксована назва Водники, у мові старожилів села вживається назва Відники.

Цікаво, що тут на початку ХІХ ст. згадувалось панське поле Підбабин. Отже, біля нього колись мусів бути ліс або горб Бабин. Назва Бабин виникла від того, що тут колись міг стояти ідол якогось давньоруського божества. Якщо збереглась ця назва, то логічно допустити, що в селі безперервно проживали люди ще з часів прийняття християнства у нашому краї.

Перша письмова згадка про село датується 1437 роком, хоча поселення тут існувало задовго до цього, адже село було сателітом літописного Звенигорода.

У 1618-20 роках, а також у 1626 році село було знищене татарськими ордами. Восени 1648 року при відступі з-під Львова татарське військо знову знищило село, яким тоді володів Станіслав Нагуйовський. Влітку 1649 року селянин Матвій Гадчук та Іван Пугач під присягою заявили, що «орда спустошила село, спалила млин, церкву, корчму; в селі залишились 8 хат, з яких люди теж повимирали».

Село Відники переіменовано в 90-х роках — на основі легенди за якою в с.Відники була вишка, яка «відала» про наступ загарбницьких військ з півдня від Звенигорода, тому і назва Відники — відати. Перша назва села Водники походить за легендою від слова «вода», яку постачали до Звенигорода (столиці Галичини) за часів Київської Русі.

Невідомо коли у Відниках постала перша церква, але документальні згадки про неї походять вже з 1600 р. У 1729 р. в селі була збудована дерев’яна церква св.Миколи. Народна традиція вважає, що вона була перевезена сюди з іншого села. На одвірку західних дверей різьблений напис (переклад з “Інскрипції на дерев’яних церквах” В.Слободян): “Року Божого 1729 місяця травня 24”. До 1939 р. її покровителем був Альфред граф Потоцький з Ланцута. Пам’ятка архітектури національного значення.

Існуюча дерев`яна церква розміром 15,8 м. х 5,6 м. стоїть в селі, неподалік головної дороги. Церква одноверха, тризрубна, з мурованою прибудовою до вівтаря. На захід від святині розташована велика дзвіниця, сторона якої (5 м.) майже дорівнює ширині церкви. Поруч неї будують величезний (у порівнянні до дерев’яного) мурований храм.

Важко зараз сказати, коли виникла тут перша школа-дяківка. Очевидно, ще в кінці XVIII ст.

Серед архівних документів зберігається акт парафіяльної школи у Відниках від 22 березня 1865 року. У ньому зазначено, що громада зобов’язується до 1 листопада наступного року збудувати шкільний будинок, закупити необхідний інвентар.

Сільська парафіяльна школа у серпні 1866 року була реорганізована в тривіальну. У тривіальній діти вивчали три головні науки – читати, писати та рахувати.

У 1890 році була відкрита читальня та подальша доля її невідома.

20 грудня 1891 році у Відниках була відкрита читальня «Просвіта» і отримала в дарунок від матірного товариства у Львові 35 книг. На початку 1930 року була створена бібліотека.

Від 1932 і до закриття в 1939 році читальня знаходилася у хаті Івана Мороза. Активну участь у її роботі провадив Іван Керницький, він керував аматорськими гуртками з 15 членів. Під керівництвом І.Керницького в читальні проводились голосні читання з газет та окремих розділів історії України. Майже постійно бібліотекарем був Йосип Рура.

У 50-х роках громада села Відники почала будівництво будинку просвіти, яке було завершене у 1967 році. Сьогодні – це народний дім с.Відники.

У 1992 р. внаслідок адміністративно-територіального поділу назва села Водники змінена на село Відники.